На сайті журналу Insights опубліковано статтю «Open infrastructures in conflict zones: a case study of DOAJ and Ukrainian journals» («Відкриті інфраструктури в зонах конфлікту: тематичне дослідження DOAJ та українських журналів») за авторством Olena Zimba, Katrine Sundsbø, Nataliia Kaliuzhna, Iemima Ploscariu, які афілійовані з DOAJ (Директорія журналів відкритого доступу).

Проаналізувавши зміст статті складається враження, що DOAJ вже замало просто керувати Міністерством освіти і науки України, роздаючи вказівки що та як робити. Схоже їм замало керувати посадовцями МОН, які, що досі викликає нерозуміння, поспішають виконувати вказівки ресурсу, який продовжує індексувати російські журнали, додавати нові російські журнали до свого каталогу, а також розміщувати метадані статей, де відкрито називають Донецьку та Луганську області «народними республіками» або «ДНР/ЛНР», а анексію Кримського півострову — «возз’єднанням з рф», що є прямим сприянням російській пропаганді.

Тепер DOAJ «кинуло око» на національні українські наукові ресурси, зокрема на національний депозитарій, який контролюється Національною бібліотекою імені Вернадського. На думку працівників Директорії журналів відкритого доступу, Національна бібліотека імені Вернадського не є надійною та професійною системою зберігання. І саме на це необхідно звернути особливу увагу!

То чи відреагує  МОН на це неприкрите бажання "заходячи здалека" замінити нашу Національну бібліотеку своїм звичайнісіньким каталогом, який нічим не краще за десятки інших ресурсів індексації наукової періодики, чи продовжить нав’язувати індексацію українських фахових видань на ресурсі, що сприяє поширенню антиукраїнської пропаганди? Хто як не профільне міністерство повинен захищати національні інтереси у сфері науки та має зупинити поки що скриту загрозу анексії українських наукових ресурсів? 

Тому, критично прочитавши цю статтю, виникають запитання, на які навряд хтось зможе надати аргументовані відповіді:

1. Чому з серверами національного депозитарію, який контролюється Національною бібліотекою імені Вернадського, має щось статись та чому висловлюється думка, що депозитарій не є надійною та професійною системою зберігання?
2. Чому національний науковий продукт повинен депонуватись не в Національній бібліотеці, а в іноземному ресурсі, який нічим не відрізняється від інших репозиторіїв, каталогів тощо?
3. Чому співавтори цієї статті (науковці України) взяли участь у підготовці статті, яка наскрізь пронизана дискредитацією українських ресурсів, пропонуючи, як альтернативу, іноземні?
4. Чому в статті за співавторством українських громадян не згадується, що завдяки та через DOAJ активно розповсюджуються антиукраїнські наративи?