В статті, опублікованій 16 лютого 2025 на сайті видання "Дзеркало тижня", під першочерговою назвою "Як наукові видання відмивають гроші в Україні", що через декілька годин була змінена на "Вітчизняні наукові фахові видання: тут густо, там пусто" зазначено: "Крім базової функції наукової комунікації, вітчизняні фахові видання виконують також бально-галочкові функції. Йдеться про те, що публікації в таких виданнях приносять автору бали чи галочки за певним переліком вимог." Автори статті також стверджують, що "Якщо є попит і джентльмени довіряють один одному, то розквітне й журнальний бізнес. Нині за 1000–1500 грн деякі фахові видання за лічені дні опублікують будь-який наукоподібний мотлох".

Однак зміст статті полягає в аналізі кількості спеціальностей, за якими журнали входять до списку Переліку фахових видань України і жодним чином не оцінує наукову якість опублікованих статей. Також робиться висновок "За такого широкого спектру редакціям, напевно, складніше забезпечити належну якість публікацій, ніж тоді, коли журнал сфокусовано лише на кількох спеціальностях." Але які підстави має цей висновок?

Автори статті Сергій Штовба, професор, доктор технічних наук, Донецький національний університет ім. Василя Стуса та Микола Петричко, доктор філософії, Вінницький національний технічний університет.

Сергій Штовба в тому числі займає посаду головного редактора журналу "Ukrainian Journal of Information Systems and Data Science", який не входить до Переліку фахових видань України та наукометричних баз даних Scopus та Web of Science. На сайті журналу немає навіть мінімальної кількості інформації щодо політики видавництва, наприклад, політики відбору редакторів, ідентифікації авторства, положення про авторські права, політика щодо плагіату і самоплагіату, конфлікту інтересів, політики відкликання та виправлення опублікованих статей, запобігання маніпуляцій та фальсифікацій тощо. Однак сайт журналу має вкладку "Етичні норми журналу", текст якої майже повністю співпадає із сайтами інших видань, наприклад, "Київський часопис права" та "Юридичний науковий електронний журнал".

Але не маємо за мету оцінити журнал "Ukrainian Journal of Information Systems and Data Science" і тим паче не говоримо про оцінку наукової якості статей, опублікованих в ньому. Однак постає питання, чи може головний редактор журналу "Ukrainian Journal of Information Systems and Data Science", враховуючи все вищесказане, робити висновок "Якщо є попит і джентльмени довіряють один одному, то розквітне й журнальний бізнес. Нині за 1000–1500 грн деякі фахові видання за лічені дні опублікують будь-який наукоподібний мотлох."?

В статті також наведено журнали, які на думку авторів "є аномально широкими". І лише на підставі кількості спеціальностей робиться висновок про те, що "За такого широкого спектру редакціям, напевно, складніше забезпечити належну якість публікацій, ніж тоді, коли журнал сфокусовано лише на кількох спеціальностях." Тож пропонуємо розглянути більш детально журнали, про які йде мова:

Журнал "Наука та інновації" ("Science and Innovation") індексується БД Scopus з 2014 року та жодного разу за 10-річний період не був з неї виключений, а також індексується БД Web of Science (індекс цитування нових джерел Emerging Sources Citation Index, ESCI) з 2017 року, що можна перевірити на сайті https://mjl.clarivate.com/home ввівши ISSN журналу в пошук.

Журнал "Східно-Європейський журнал передових технологій" ("Eastern-European Journal of Enterprise Technologies") індексується БД Scopus з 2013 року та жодного разу за 11-річний період не був з неї виключений.

Журнал "Технологічний аудит та резервах виробництва" ("Technology audit and production reserves") був включений в БД Scopus в грудні 2024 року, згідно з даними Scopus Source List, який можна завантажити з офіційного сайту БД Scopus.

І тут, хотілось би зауважити, що команди експертів БД Scopus та Web of Science в першу чергу оцінують наукову якість статей та відповідність журналу міжнародним стандартам етики публікації та принципам COPE, а не кількість спеціальностей чи кількість статей. Навряд, автори статті "Вітчизняні наукові фахові видання: тут густо, там пусто" Сергій Штовба та Микола Петричко знають досконально всі редакційні процеси та період розгляду статей в вищезазначених журналах. Тож чи мають вони право натякати на те, що вищезазначені журнали не можуть забезпечити належну якість наукових статей? На підставі пошуку в наукових профілях та на сайтах журналів також видно, що автори не публікувались у цих трьох журналах. Тож привід робити такі висновки стає все більш незрозумілим.

Але всі три зазначені журнали є українськими виданнями і тому вимушені відповідати не лише міжнародним стандартам, а й вимогам МОН України. Якщо подивитись на спеціальності журналу в БД Scopus та в Переліку фахових видань України, то їх кількість дійсно буде відрізнятись. Але чи винні в цьому видавці? Чи може бути такий деталізований розподіл спеціальностей, визначений на державному рівні МОН України, бути їх провиною? А можливо, редакції лише намагаються допомогти українським науковцям і надати їм журнали саме українського видавця, які індексуються БД Scopus.

Поглянувши на одні з найвідоміших світових лідерів, журнали "Science" та "Nature", а також на багато інших видань, можна переконатися, що кількість статей чи спеціальностей не впливає на наукову якість за умови дотримання якісного виконання усіх редакційних процесів. Чи можливо автори статті вважають, що українські видавці просто не здатні бути на високому рівні або вийти на нього?

Дійсно, думка авторів про те, що критерії для включення до Переліку фахових видань України повинні бути змінені відповідно до міжнародних стандартів є правильною. Можливо доцільно орієнтуватись на критерії визнаних у світі організацій, комітетів та наукометричних баз даних. Але критерій про встановлення планки в сім спеціальностей не є обґрунтованим, бо кількість спеціальностей не визначає якість наукових статей. Навіть журнал з однією спеціальністю може не забезпечувати якісне рецензування, а журнал з 50 спеціальностями може забезпечувати високу якість наукових статей.

Зменшення кількості спеціальностей вплине лише на науковців, так як зменшить для них вибір видань для публікації. Журнали ж з дійсно якісними статтями не постраждають від цього і з часом будуть публікувати лише більше статей саме іноземних науковців, для яких важлива саме наукова якість журналу. Журнал в першу чергу створюється для науковців і для того, щоб показати наукові дослідження світу. І український видавець звісно зацікавлений, щоб такі дослідження були дослідженнями саме українських науковців. То чому ж йде мова про створення критеріїв, які будуть цьому заважати?

Тож залишається відкритим питання про мету опублікування статті "Вітчизняні наукові фахові видання: тут густо, там пусто" під авторством Сергія Штовби та Миколи Петричка.