Як відомо, в Україні триває процес оптимізації мережі закладів вищої освіти. Хоча до цього процесу є багато запитань як від державних органів, згадаймо звіт Рахункової палати щодо реорганізації ЗВО, так і спільноти освітян. Проте МОН останнім часом почало більше комунікувати з суспільством щодо реформ в освіті. І не даремно, адже саме до таких дій і спонукає комунікаційна стратегія з питань трансформації вищої освіти, на розробку якої МОН витратило трохи більше 2 млн. грн.

Тож, відповідно до стратегії, інформація про об’єднання ЗВО має першочергово транслюватися від МОН, а не від ректорів. Адже проактивна позиція МОН має сприяти максимально прозорому процесу укрупнення. З цією метою МОН має проводити роботу з керівниками обласних департаментів освіти, а після проведення таких консультацій МОН має сформувати позитивний меседж і поширювати його у ЗМІ.  До речі, щодо діяльності ЗМІ, то стратегія радить МОНівцям сформувати пул локальних медіа у тих областях, де відбуватимуться укрупнення ЗВО і організувати у них позитивний «інформаційний шум» про позитивні зміни для ЗВО, який приєднують.

Для комунікації з приводу укрупнення ЗВО пропонується робити акцент на:

• Кращих можливостях для студентів – можливість обирати серед більшої кількості викладачів та предметів;
• Більшій кількості ресурсів для викладачів – спільна інфраструктура та обєднанні зусилля відкриватимуть доступ до більших фінансових ресурсів;
• Самобутності університету – при модернізації у укрупнених університетах зберігається автономія.

А якщо ж самостійно МОН не зможе переконати суспільство в доцільності реорганізації ЗВО, до речі Державна регуляторна служба відмовила в погодженні проєкту Закону України «Про внесення змін до деяких законів України (щодо створення передумов для модернізації мережі закладів освіти)» в тому числі і з причини того, що не було доведено, чому реорганізація шляхом об’єднання є найбільш ефективним методом модернізації мережі ЗВО, то стратегія пропонує скласти перелік лояльних освітніх експертів (колишніх або чинних працівників освітньої галузі), які підтримують реформу, лояльних до МОН ректорів та змотивувати їх публічно писати про переваги реформи.

Не зайвим буде сказати, що стратегія дає конкретний перелік медіа (ТБ, онлайн-видання, друковані медіа, радіо, освітні портали), допустимі та недопустимі варіанти комунікації для реформаторів. До прикладу, недопустимо для комунікації щодо реформ спілкуватися з опозиційними спікерами чи гостями, так би мовити вести дискусію з тими, хто не поділяє погляди МОН.

А що ж робити з соціальними мережами, де освітяни вільно висловлюють свої думки? Стратегія не обходить стороною і це питання. Серед іншого пропонується організувати роботу ком’юніті-менеджера, який буде працювати у пабліках, які містять скепсис, критику та негатив.

Проаналізувавши текст стратегії можна дійти висновку, що МОНівці дослуховуються до наданих порад. Особливо якщо проаналізувати виступи та інтерв’ю окремих посадових осіб та пролунавші меседжі, що цілком узгоджуються зі стратегією. Але, чи не було очевидно, що кожна реформа потребує достатньої комунікації з заінтересованими сторонами. Невже стратегія «відкрила очі» на і без того очевидні речі?

Хоча з впевненістю можна стверджувати одне – здебільшого учасники освітнього процесу приєднаних ЗВО не задоволені ситуацією, адже так і не зрозуміло по яким критеріям відбувається реорганізація. А з огляду на те, що міністр освіти і науки Оксен Лісовий на засіданні Комітету освіти, науки і інновацій заявив, що план реорганізації ЗВО є жорстким, тому не буде оприлюднений, то жодна комунікація не внесе прозорості до цього процесу.