За свідченнями українських науковців, їхні західні колеги стають усе більш “змученими” від війни. Принаймні на такі роздуми наштовхує кілька випадків, коли українські науковці мали проблеми з публікацією своїх досліджень у міжнародних наукових журналах, повідомляє Texty.org.ua.

Одразу варто наголосити, що про жодні прямі вказівки чи “побажання” при розміщенні матеріалів мова не йде. Жодна з редакцій західних журналів чітко не висловила вимогу прибрати слово “війна” чи замінити його на якесь інше. Але сама послідовність подій, їх логіка вказують на те, що таки слова “війна” й “агресор” дражливі для певних представників наукової спільноти.

Анна Куземко, доктор біологічних наук, провідний науковий співробітник Інституту ботаніки НАН України, разом із групою науковців уже рік не може опублікувати статтю про відновлення рослинності на дні колишнього Каховського водосховища.

Пані Куземко разом з колегами підготувала матеріал про відновлення рослинного покрову на дні Каховського водосховища та передала цей матеріал до Nature. Їм надали відповідь, що це радше локальне дослідження, і порадили звернутися в Scientific Research, що теж належить до Nature Group. Звісно, дослідники звернулися туди і стаття пішла на рецензію. І вже рецензенти відписали, що, мовляв, в статті мало польових даних на землі, треба зібрати дані по всьому водосховищу. Це при тому, що в супровідному листі автори пояснили, що це зона бойових дій і туди не так просто потрапити, не можна по всьому водосховищу проїхатися й зібрати дані.

«Це було написано і в статті, і в супровідному листі, тому отримане зауваження було трохи схоже на знущання», - каже пані Куземко.

Вже згодом автори побачили в цьому самому виданні опубліковані матеріали китайських учених, де взагалі ніяких польових даних не було, а вся стаття будувалася на аналізі супутникових знімків.

На міжнародних конференціях риторика теж трохи змінилася. У 2022 році нам усі казали: “Ой, ми підтримуємо, давайте”. Тепер люди взагалі уникають розмов на цю тему, їм якось так незручно. Тобто це навіть не редколегії наукових журналів, це просто науковці в неформальному середовищі.

І російські вчені останній рік дуже активно стали поводитися. Раніше вони сиділи тихо, два роки їх було не видно і не чутно. Тепер вони всюди їздять на міжнародні конференції у величезних кількостях, за державні кошти просувають російські наративи.

Нам важко конкурувати з росіянами на міжнародних конференціях

За словами пані Куземко нам важко з ними конкурувати, бо ми якщо їздимо, то власним коштом, чоловіків не випускають. На її думку через те що росіяни просувають свої наративи, відповідно і ці журнали змінили свою політику, і люди на конференціях бояться про це говорити.

Міжнародна наукова спільнота справді підтримувала і підтримує нас. Але коли ми порушуємо питання санкцій проти російських науковців, то чуємо у відповідь: що ж ми можемо зробити, ми не можемо не публікувати російських колег, бо це порушення прав людини.

«У нас є одна міжнародна організація науковців, які досліджують рослинність, і якось українські вчені — члени цієї організації відмовилися друкуватися разом із російськими вченими. Одна моя колега сказала: якщо співавторами статті будуть росіяни, то вона просить виключити її з авторського колективу. Після чого російські вчені звернулися в комітет із наукової етики при цій організації, мовляв, ми порушуємо їхні права, не хочемо з ними публікуватися. І комітет вирішив, що це порушення прав людини, якщо, наприклад, російських вчених виключать з авторських колективів».

Що ще прикро, усі ці речі з’явилися в останній рік. Рік тому, два роки тому такого в принципі не могло бути, і росіяни сиділи тихо, і всі казали “ми підтримуємо Україну”.

Наталія Іванова, кандидат географічних наук, науковий співробітник Інституту гідробіології НАН України, разом колегами змогли опублікувати статтю про вплив війни на екосистему річки Ірпінь, лише прибравши слово “війна” в заголовку.

«У нас був проєкт щодо басейну річки Ірпінь, досліджували вплив війни на водні екосистеми. І от буквально весь 2024 рік ми билися над тим, щоб опублікувати наші дані. Причому багато редакторів казало, що вони нас підтримують і що дуже важливо публікувати дані про війну, а потім виявлялося знов і знов, що або в редакторів, або в рецензентів постійно виникали якісь питання. То до методик, то до самої ідеї, то до назви, то ще до чогось. І в якийсь момент ми зрозуміли, що, напевно, тут не останнім чинником є те, що ми всюди говорили про війну, вживали слово “війна”. І це декому не подобалося. Тому останній раз ми в заголовку замість слова “війна” написали “антропогенний вплив”, і ось несподіванка: ми таки змогли цю статтю опублікувати в одному з міжнародних наукових журналів».

Відтак простежується один важливий і дуже повчальний момент: не обов’язково бути свідомим поширювачем російської пропаганди. Достатньо зайняти умовну позицію “поза політикою” та “нейтральності”, прикриваючись нібито науковою неупередженістю, викреслювати все, що, на вашу думку, не стосується науки, — і ось ви дуже швидко й непомітно для самого себе починаєте відбілювати дії агресора, фактично опинившись на його боці.