Хоча рецензування є основою наукової верифікації, все більше науковців відмовляються від цієї ролі через вигорання. Відсутність мотивації та визнання, а також велике навантаження призводять до зниження якості рецензування та загрожують цілісності наукового процесу.

Автори статті «Rethinking Reviewer Fatigue» вважають, що попри велику кількість потенційних рецензентів серед опублікованих авторів, проблема нестачі рецензентів залишається актуальною. Це пов'язано не стільки з відсутністю охочих, скільки з нерівномірним розподілом навантаження, яке виникає через суб'єктивний вибір редакторів та упередженість у цитуванні.

Історично склалося так, що більшість редакторів журналів є білими чоловіками середнього віку, і вони часто запрошують до рецензування своїх колег, що підсилює чинні дисбаланси в науковій спільноті. Упередження у цитуванні, особливо стосовно маргіналізованих авторів, впливає на те, кого обирають для рецензування, оскільки кількість цитувань часто використовується як показник експертності.

Також існує проблема примарного рецензування, коли запрошений рецензент передає завдання своєму колезі, а потім від свого імені надсилає рецензію. У той час як ця практика, за умови повної прозорості, може природним чином розширити мережу рецензентів журналу та зменшити навантаження на систему, відсутність прозорості та визнання може демотивувати невидимих «примарних» рецензентів і перетворити можливість на ризик.

Джерело: https://eon.pubpub.org/pub/3ana9ey0/release/1