Майже половина авторів у наукових статтях не відповідають критеріям авторства. Нещодавнє дослідження показало, що близько 48% співавторів формально не мають достатнього внеску відповідно до міжнародних стандартів.

Співавторство дедалі частіше перетворюється на своєрідну «валюту» в академічному середовищі. Авторство можуть надавати не за реальний внесок, а через посаду, вплив або особисті зв’язки. До списку авторів додають керівників, колег чи знайомих, навіть якщо їхній внесок мінімальний або відсутній, а інколи автори просто «обмінюються» місцями в публікаціях.

Дослідження показує, що такі практики є системними: авторство «віддають» або «отримують» як через формальну ієрархію, так і через неформальні зв’язки. У результаті це формує ситуацію, коли привласнення авторства стає звичною і майже нормалізованою практикою.

Найчастіше такі практики виникають ще на ранніх етапах кар’єри - під час аспірантури, постдоку або на тимчасових дослідницьких позиціях. Молоді науковці зазвичай працюють у вузьких мережах, пов’язаних із науковими керівниками, їхніми колегами та професійними контактами. У цих мережах авторство часто приписується керівникам або їхньому колу навіть за мінімального внеску.

Формально правила існують: міжнародні стандарти (Ванкуверський протокол) вимагають реального внеску, участі в написанні, затвердження фінальної версії та відповідальності за результат. Але на практиці ці критерії часто ігноруються.