За останні роки штучний інтелект стрімко увійшов у наукову сферу, відкривши нові можливості для написання, редагування та аналізу досліджень. Уже сьогодні такі інструменти здатні створювати тексти на основі наданих даних, і їхня роль у наукових публікаціях лише зростатиме. Водночас це ставить перед академічною спільнотою важливі питання: як прозоро використовувати ШІ у статтях і чи може він вважатися автором. Наразі більшість видавців наполягають, що ШІ не може бути співавтором, адже не несе відповідальності за зміст, тому його слід лише згадувати як допоміжний інструмент.

Паралельно змінюється і процес рецензування. Зростання кількості публікацій створює навантаження на експертів, тому з’являється спокуса залучати ШІ для попередньої оцінки статей. Такі системи можуть знаходити формальні помилки або недоліки структури, але не здатні глибоко оцінити наукову новизну чи достовірність результатів. Саме тому багато наукових журналів поки що забороняють використання ШІ в рецензуванні, наголошуючи на важливості людської експертизи та відповідальності.

У майбутньому штучний інтелект, ймовірно, стане також основним інструментом для читання наукових робіт — він зможе швидко узагальнювати великі обсяги інформації та виділяти головне. Це може призвести до появи повністю «AI-керованого» циклу публікацій: від написання і рецензування до сприйняття досліджень. У такій реальності ключовим викликом стане збереження ролі людини в науці та відповідальне використання технологій, де на перший план виходять не автоматизація, а інтелект, доброчесність і критичне мислення.

Джерело https://pubs.acs.org/doi/10.1021/acsenergylett.6c00508