Українська освіта дедалі більше перетворюється на систему формальностей, у якій документ про навчання часто важливіший за реальні знання. Атестати й дипломи стають товаром, а навчальний процес — імітацією, що підсилюється дистанційними форматами, автоматизованими тестами та масовим використанням штучного інтелекту. У результаті «успішність» можна отримати без зусиль, а відповідальність за якість освіти фактично зникає. Це підриває не лише довіру до дипломів, а й професіоналізм, економіку та спроможність державних інституцій.

Особливо гостро проблема проявляється у дистанційній освіті для дітей, які перебувають за кордоном. Формально вона покликана зберігати зв’язок з Україною, але на практиці часто зводиться до нескінченних тестів і дедлайнів без живого пояснення та підтримки. Діти з високими оцінками нерідко не мають базових знань, а батьки змушені або миритися з імітацією навчання, або брати на себе роль учителів. Така модель виховує звичку обходити систему, а не вчитися, і поступово знецінює саму ідею освіти.

Схожі процеси відбуваються й у вищій школі, де частина університетів фактично продає статус студента й диплом замість знань. Паралельно розквітає тіньовий ринок підроблених документів, який відкрито пропонує «корочки» за фіксованими цінами. Усе це формує культуру фальші, де компетентність стає необов’язковою, а успіх — купленим. Наслідки такої практики неминучі: падіння якості кадрів, втрата довіри до професій та стратегічна деградація країни.