На сайті Оsvita.uа опубліковано допис Станіслава Ніколаєнка «Європа вниз, а ми вгору: коментар до рішень у галузі вищої освіти» з аналізом постанови Кабміну  № 417 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2019 р. № 1146 і від 3 березня 2020 р. № 191», ініційованого МОН, якою вчинено багато речей у фінансуванні закладів вищої освіти, формульному розподілі коштів, також регламентовано вартість навчання для абітурієнтів для найбільш престижних спеціальностей. 

За словами Ніколаєнка, цією постановою Кабмін намагається зарегулювати діяльність лише державних закладів вищої освіти, при цьому надаючи право у ціноутворенні приватним університетам діяти на свій розсуд, отримуючи суттєву перевагу над державними закладами.

«Зразу очікую на критику деяких прихильників реформ, мовляв, у світі скрізь держава регулює ринок освітянських послуг. Але там, на Заході, регулюють так, щоб університети не перевищували плату за навчання, не робили її непомірною, щоб вона була співмірна із економічним становищем громадян. У нас же – все навпаки. Уряд, всупереч здоровому глузду, примушує заклади вищої освіти піднімати ціни за навчання. Вони вниз, а ми вгору!», - констатує автор статті.

Ст. 53 Конституції України гарантує право на вищу освіту кожному громадянину на конкурсній основі. При цьому розвиток цього положення ст. 71 Закону «Про вищу освіту» регламентує, що число студентів, які навчаються на бюджетній основі, повинно бути не менше 50% числа випускників шкіл. Оскільки останні роки число студентів-бюджетників не перевищує половини від загальної кількості випускників, то це значить, що держава порушує законне право молоді на здобуття вищої освіти, при цьому ще й хоче з них гроші здерти!

Тому вимагати з абітурієнтів підвищеної оплати за навчання в умовах війни, економічної кризи є незаконним. Цей крок урядовців є фактично подвійним оподаткуванням громадянина.

Підняття ціни за навчання погіршить освітній процес, посилить відірваність молоді від навчання і досліджень. Даний крок, ініційований МОН, суперечить європейському курсу у галузі вищої освіти, де доступ громадян ЄС до університетської освіти є практично безкоштовним, за рахунок держави. Європейські університети лише для іноземних студентів, а також на заочне навчання встановлюють розмір плати за навчання самостійно, без будь-якого втручання держави.

Аналіз свідчить, що після введення в дію постанови № 417 вартість навчання в Україні стане вищою, ніж у багатьох університетах сусідніх Польщі, Чехії, Словаччини та ін., що прискорить темпи виїзду молоді за кордон.

Зважаючи на критичний стан економіки держави, важке соціальне становище українців, викликане війною, яку веде росія, Спілка ректорів України 1 травня звернулась з листом до Гаранта Конституції з проханням зупинити дію вказаної постанови Кабінету Міністрів України №417. Запропонували Президенту доручити уряду створити робочу групу з проблем реформування вищої школи і науки України за широкої участі громадськості, професійних спілок, Спілки ректорів закладів вищої освіти України.

У листі зазначалось, що останні ініціативи МОН щодо індикативної вартості навчання, запровадження грантової оплати за навчання студентів, зміни форми фінансування університетів, їх корпоратизацію носять глибоко суб’єктивний характер, не сприяють ефективній діяльності університетів, посиленню їхнього впливу на оборону і безпеку держави, соціальний та економічний розвиток, відбудову України. Можна було б і ставити крапку в цій історії, але не склалося.

«Не встигло висохнути чорнило на листі до Президента України, як керівництво МОН оголосило, що ніби вже мертвий законопроект № 9600 від 10 серпня 2023 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо підтримки наукової роботи в закладах вищої освіти» став раптово живим, пролежавши після голосування в Офісі Президента майже рік. І добре, що Президент його не підписував, бо він більш шкідливий, ніж корисний».

Внаслідок прийняття закону, вища освіта отримала низку проблем. Закон підписаний 08.04.2025 року, а мусить почати діяти з 01.09.2024 року. Незважаючи на всю абсурдність ситуації, необхідність внесення назрілих правок у закон, керівники МОН кинулись у галоп виконувати цей замучений законодавчий акт. Скликали наради, зібрали в online режимі майже 4 тисячі учасників…

Але нарада, як і слід було очікувати, закінчилась довгим переливанням з пустого в порожнє і з рекомендаціями університетам не поспішати, починати поточний рік по-старому, як є, а тим часом міністерські чиновники щось придумають, напишуть, обрахують.

Виходить, що в університеті мають бути науково-педагогічні працівники з річним навантаженням 480 годин і педагогічні працівники – 930 годин на рік. Стає цікавим, хто погодиться на те, щоб стати педагогічним працівником, щоб за умови не займатися науковою діяльністю, працювати фактично за навчальним навантаженням на 2 ставки науково-педагогічного працівника!

Характерно, що МОН виступає категорично проти збільшення витрат на реалізацію цього закону. Отже, треба буде в примусовому порядку вводити посади педагогічних працівників і давати їм удвічі більше навчальне навантаження, долаючи конфлікти між викладачами, які є НПП та ПП, або зменшувати обсяг навчального навантаження на освітніх програмах, скорочуючи авдиторку, або вчергове змінювати облік навчального навантаження, викидаючи звідти всі види навчальної роботи, щодо яких саме ж міністерство встановлювало нормативи (заліки, екзамени, консультації, керівництво кваліфікаційними роботами, аспірантами тощо).

Чи відбудеться після цього квантовий сплеск наукової творчості. Звичайно – ні. Бо для досліджень потрібні не години, а обладнання, витратні матеріали, кошти, інформація, попит суспільства.

«Описаний рейвах вкотре засвідчив безсистемність діяльності у вищій школі, намагання кураторів в профільному міністерстві сподобатися швидкими й галасливими реформами начальству, створити уяву про ефективні зміни в системі освіти. А виходить на практиці, на жаль, як завжди, – скорий поспіх людям на сміх», - резюмує Станіслав Ніколаєнко.