Як ми раніше повідомляли, МОН уже розробило законопроєкт «Про модернізацію мережі закладів вищої освіти» та пояснює: у кожному випадку застосовуватиметься унікальний підхід.

Але чим можна пояснити відсутність єдиних чітких критеріїв об’єднання/реорганізації ЗВО? І чому до кожного ЗВО буде унікальний підхід?

Чим менше відповідей, тим більше питань. Це не тільки загострює проблематику в соціально-трудовій сфері, оскільки запропоновані зміни тягнуть за собою і вивільнення тисяч працівників, що лише посприяє відтоку робочої сили за кордон. Хоча на думку посадовців МОН «в нас на сьогоднішній день забагато викладачів».

Відсутність чіткої комунікації зі сторони представників влади з усіма зацікавленими сторонами породжує певні сумніви та питання стосовно необхідності оптимізації ЗВО в умовах воєнного стану.

Водночас чітка відповідь на питання можливих причин стрімкого зменшення кількості ЗВО міститься у законопроєкті № 11071, яким передбачено, що «об’єкти та майно державних і комунальних закладів освіти, які понад три роки не використовуються в освітній діяльності (для статутної діяльності таких закладів) можуть бути приватизовані».

Ні для кого не секрет, що приміщення ЗВО здебільшого знаходяться в центральних частинах міст, що робить землю реорганізованого закладу освіти шляхом приєднання до іншого ЗВО «ласим шматком» для зацікавлених сторін.

Чи не є ці два законопроєкти в сукупності неприкритою спробою поживитися землями та матеріально-технічною базою навчальних закладів з боку окремих можновладців та певних представників бізнесу за відсутності достатньої уваги з боку державних органів до цієї проблеми?

Джерело: https://itd.rada.gov.ua/billInfo/Bills/Card/43809