Одна історія зі скаргою до журналу

Журнал А отримав скаргу на опубліковану у себе статтю, яка була раніше відправлена до журналу Б, але відхилена в ньому. Суть скарги полягала в тому, що заявник стверджував, нібито цю відхилену статтю опублікувала інша група авторів у журналі А. Конкретно, що автори статті в журналі А просто змінили назву препарату, проте ті заперечили, стверджуючи, що це їхня оригінальна робота, а заявник має «зловмисний намір».

Редакція запитала документи в обох сторін, які могли б підтвердити чи спростувати звинувачення, і, порівнявши опубліковану статтю з матеріалами, наданими заявником, зробила висновок, що ідея дослідження та дані мають схожість, але не ідентичні. Крім того, надані заявником дані були написані від руки, а записи лабораторних експериментів не датовані, що ускладнювало визначення того, хто виконав роботу першим.

У відповідь на запит до Комітету етики, редакція отримала рекомендацію: підхід, якого має дотримуватися журнал, залежить від двох питань:

1) докази «крадіжки»,
2) характер будь-яких попередніх контактів між обома сторонами, які б прояснити, як можна було отримати доступ до ідей.

За п. 1) журналу нічого не зробити та потрібно звернутися до установи авторів, яка, очевидно, має можливість визначити правдивість авторів, витягуючи фізичні матеріали та файли. Також можна звернутися до установи заявника.
За п. 2) слід з'ясувати, чи були якісь безпосередні, чи непрямі контакти між заявником та авторами, а також чи не було витоку інформації з боку журналу Б, наприклад, шляхом відправлення матеріалів заявника до загальнодоступного репозиторію або на сервер препринтів.

Фактично ж, журнал А в цій ситуації мало що може зробити, але заспокоїтись, тому що в наведених даних немає достатніх доказів плагіату.

#COPE #плагіат #авторпримар #technologycenter #publisher #publication #article