Чи можна забезпечити наявними ресурсами якість оцінки публікацій

Трохи статистики відносно можливостей та забезпеченості процесів рецензування наведено в матеріалі «Рецензенти України: (не)весела арифметика»

Тож давайте подивимось на цифри, наведені в цьому матеріалі.

Українські наукові журнали щороку публікують приблизно 73000 робіт.
При рецензуванні кожного рукопису двома рецензентами виходить 146000 рецензій.
В наукову діяльність в Україні залучено близько 80000 працівників.

Для прикладу, при оцінці рукопису, що подається в "Eastern-European Journal of Enterprise Technologies" чи іншого нашого видання, залучається два рецензенти, що діють відповідно до політики подвійного сліпого рецензування, а при виникненні спірних питань, навіть 3.

А як справи в інших журналах?

Виходить, що на кожного науковця припадає близько двох рецензій, а зважаючи на нерівномірність розподілу праці рецензентів, лише 10% рецензентів відповідають за 50% всіх рецензій. Тобто незначна частина науковців титанічно працюють на сторожі якості наукових видань, інша ж не квапиться залучатися до цього процесу. З наведених показників виходить, що не виконується навіть принцип Парето.

Але чи заохочують рецензентів ззовні? Напевне, що ці питання вирішують лише окремі редакції, що особливо піклуються про якість своїх видань. Мабуть слід якось системно приділяти увагу цьому питанню, бо за умов зростання кількості фахових видань проблема буде стояти більш гостро, якщо розмірковувати категоріями «піклуємося про українську науку».

#рецензенти #видавництво #принцип_Парето #technologycenter #publisher #publication #article