Відділяємо науковців від псевдонауковців чи шукаємо шляхи економії бюджету?

Держава сплачує надбавки за наукові ступені: за кандидата наук чи доктора філософії – 15% від ставки зарплати, за доктора наук 25%. Тож виходить, що в разі відмови від наукового ступеня держава заощаджує на подальші виплати? А що робити з тими виплатами, що вже були? Чи є механізми повернення коштів, якщо людина кілька років була науковцем зі ступенем, а потім відмовилися від нього? Питання актуальне, бо закон орієнтований в першу чергу на чиновників та можновладців, як випливає з аргументів, наведених експертами Українського інституту майбутнього.

Хтось може собі уявити ситуацію, коли чиновник навіть малого рівня поверне кошти за науковий ступінь, яким він користувався багато років? Запитань багато, але відповіді поки немає.

Зрозуміло, що для людей, які справді займаються наукою, наявність ступеня важлива, бо це є одним з критеріїв щодо розвитку людини в науці та кар’єрі науковця. Відповідно для можноновладців він не потрібний взагалі, а спокуса похизуватися ступенем та «підняти ще трохи грошенят» створює можливості для порушення академічної доброчесності.
Але реалізація закону потребує зважених кроків, навіть на термінологічному рівні. Наприклад, що таке «фальшива дисертація», чи що треба однозначно вважати за «академічну доброчесність»? Плагіат це одно, а якість дисертації – це інше. Якщо чиновник захистився не по своїх дослідженнях, це ж не означає, що ці дослідження не якісні, якщо в них немає плагіату? Мабуть справа тут в іншому – в «авторі-подарунку»?

Тому продовжуємо слідкувати за подіями, розмірковувати тверезо, не піддаватися на спокуси та буди зваженими. Врешті решт мова йде про науку!

#звання #Міністр #наука #диплом #technologycenter #посада #закон