Більшість науковців знайомі зі значенням термінів «плагіат» та «самоплагіат», а якщо ні, то Ви можете ознайомитися з цими поняттями в нашому пості «Етика публікації: різниця між плагіатом та самоплагіатом».

У науковому світі для публікацій допустимо 0–25 % неунікальності тексту. І не дивуйтесь, що цей показник починається з нуля. Багато вчених обурилося би, якби їм прийшлось добиватися 100 % унікальності тексту їх рукопису, оскільки існують багато стандартних висловлювань, які зіпсують унікальність будь-якої роботи. Але, дійсно, є такі журнали. Це, в основному, журнали з найвищими показниками в Scopus або WoS, які борються за першість, тому розміщують на своїх сторінках лише найунікальніші статті.

Як Ви вже зрозуміли, кожне наукове видання визначає свої границі плагіату та самоплагіату. Наприклад, для журналів нашого видавництва, які індексуються в Scopus ("Eastern-European Journal of Enterprise Technologies", "ScienceRise: Pharmaceutical Science") цей показник – 10–15 %. Для наших фахових журналів категорії Б ("Technology audit and production reserves", "ScienceRise: Medical Science", "ScienceRise: Pedagogical Education", "ScienceRise: Biological Science", "ScienceRise: Juridical Science"), він становить – 15–20 %. Для монографій, оскільки вони, зазвичай, є узагальненням досліджень авторів і, відповідно, декотрі частини досліджень на момент підготовки монографії вже висвітлені, показник плагіату та самоплагіату обмежений 20–25 %.

Але майте на увазі, що звіти на унікальність проглядаються експертами, тому, якщо, наприклад, допустимі 10–25 % знаходяться в результатах дослідження (по суті, основній частині публікації) або все з одного джерела, то така робота також не буде вважатися унікальною. Оскільки це ставить під сумнів наукову новизну такої роботи.

Сподіваємося ця інформація була Вам корисна.